Як хрущовки світ завойовували: звідки взялися, чим прославилися і як будувалися знамениті п'ятиповерхівки

|

9 хв читання

|

5188

Фото: biz.nv.ua

Деякі речі настільки звичні та повсякденні, наче були з нами завжди. Взяти хоча б замасковані зеленню аскетичні п’ятиповерхівки, що ними забудовані цілі райони і які за свій мінімалізм отримали образливе прізвисько «хрущоби». Це сьогодні хрущовки — динозаври в світі житлових багатоповерхівок, а на момент своєї тріумфальної появи прабабусі «смартів» зробили справжню побутову, а водночас і демографічну революцію

Хрущі тут ні до чого: звідки взялася назва «хрущовка»?

Назву «хрущовка» багатоквартирні будинки, найчастіше заввишки 5 поверхів, отримали на честь Микити Хрущова, який їх начебто винайшов, бо всією своєю «кукурудзяною» завзятістю закликав до спрощення архітектури на користь раціоналізму і економії. «Простіше і більше» — під таким лозунгом споруджувалися максимально скромні за габаритами і оформленням типові багатоповерхівки. Але придумав їх зовсім не товариш Хрущов: батьківщина хрущовок далеко за межами СРСР. І до речі, будувалися вони не лише в нас, а й на Кубі, в Китаї та В’єтнамі.

Перші типові збірні будинки з’явилися в передмісті Нью-Йорка в 1910 році. Будували їх досить швидко, а в основу конструкції лягли масивні деталі з армованого бетону. Пізніше з подібними проєктами експериментували в різних країнах, але різкий стрибок попиту на «швидке» житло відбувся лише після Першої світової війни. Великі проєкти щодо спорудження будинків успішно реалізували в Нідерландах і Німеччині, проте попереду всієї планети опинилася Франція.

У 1925 році на міжнародній виставці архітектор Ле Корбюзьє представив широкому загалу пращура добре знайомої нам хрущовки — одиницю житлового багатоквартирного будинку, що його можна було зібрати як конструктор. Швидкість будівництва забезпечувалася використанням блоків, заздалегідь виготовлених на заводі. Але перш ніж радянським діячам сподобалися напрацювання Ле Корбюзьє, минули роки. Коли Друга світова війна знищила чверть житлового фонду країни, питання швидкого його відновлення і розширення постало гостріше не буває...

Одним з тих, хто першим звернув увагу на роботи французького архітектора-новатора, став інженер Віталій Лагутенко, дідусь усім добре відомого соліста гурту «Мумій Троль». Саме він закликав архітектора Михайла Посохіна, під керівництвом якого зводив чергову столичну висотку, вибити замовлення на реалізацію типового багатоквартирного будинку. Експеримент погодили, проте перший досвід виявився провальним. Ідея масового будівництва багатоповерхівок зависла в повітрі на кілька років, доки в 1954 році Микита Хрущов, який прийшов до влади, не влаштував показовий рознос «марнотратників державних коштів» і не взяв курс на нові рубежі. 4 листопада 1955 року було прийнято постанову ЦК «Про усунення надмірностей в проєктуванні та будівництві», згідно з яким споруджувати будинки потрібно було швидко, дешево і без зайвої мішури на кшталт ліпнини та іншого декору. Тоді й настав зірковий час Лагутенка, єдиного, хто був озброєний планом такого будівництва. Інженерові доручили налагодити процес масового випуску панелей для типових будинків, а на допомогу йому з Франції викликали інженера Раймона Камю, який запатентував технологію панельного будівництва. Остання отримала назву Camus System і застосовувалася під час відновлення після війни житлового фонду Гавра. Камю приїжджав до СРСР неодноразово, з ним підписали контракт на постачання лінії з випуску бетонних панелей, а також придбали в нього ліцензію на продукування залізобетонних виробів. Після переробки проєкту радянські хрущовки, порівняно з французькими будинками, виявилися максимально спрощеними і нейтральними в плані дизайну. Спорудження будинків поставили на потік.

Фото: shutterstock

Не на один штиб: хрущовки бувають різні

На перший погляд здається, що всі хрущовки зроблені під копірку. Частка правди тут є, але це не так. Першу «справжню» хрущовку побудували в 1957 році. Спочатку будинок був 4-поверховим, проте потім його вирішили зробити трохи вищим. На думку медиків, 5 поверхів — оптимальна висота, на яку людина може піднятися сходами без шкоди здоров’ю. Проте такий вибір був продиктований не лише повагою до думки лікарів. Якби в будинку був ліфт, це б значно збільшило витрати на будівництво — матеріальні та часові.

Після спорудження першого «зразка» експерименти не завершилися, інженери продовжували працювати над удосконаленням проєктів панельних будинків. Справжнім проривом стало створення серії К-7, що дозволяла зводити будинки за рекордні 12 днів.

Загалом є хрущівки серій під знос (розраховані на 25 років експлуатації) та ні (із запасом міцності від 50 до 100 – 150 років), панельні та цегляні, з балконами і коморами або без них, з сумісними і окремими кімнатами. Кількість поверхів теж відрізняється.

Хоч не пишно, та затишно — як розраховували планування квартир

Намагаючись повернутися в крихітних кімнатах, люди часто глузували: мовляв, Хрущов «об’єднав ванну кімнату з туалетом і назвав це квартирою» або ж він «об'єднав ванну кімнату з туалетом, проте не встиг з’єднати стелю з підлогою». Хрущовки справді не можуть похвалитися королівським розмахом, але… це зараз ми можемо критикувати ідею сумісного санвузла, маленькі коридори, відсутність лоджій і гардеробних. Спорудження типових будинків мало на меті забезпечити житлом кожну сім’ю. Хоч маленьким, зате власним.

Люди в’їжджали до нових квартир із сіл, власного тимчасового житла в місті, гуртожитків і комуналок. В останніх на родину припадало близько 15 м2, у той час як площа тої ж типової однокімнатки стартувала з 28 «квадратів» (двокімнатки — з 30 м2, трикімнатки — з 48 м2). Погодься, різниця відчутна. Непрямим доказом позитивного ефекту від отримання окремого житла можна вважати демографічний бум, що прийшовся на час активного заселення хрущовок. Мільйони родин отримали власний куток, закрилися в ньому від виховання духу колективізму і змогли вести побут спокійно і без огляду на думку сусідів. А водночас і позбулися комунального психозу, якщо він встиг розвинутися під тиском постійних образ, докорів і принижень.

Що ж до скромних габаритів кімнат, то вони виникли не на порожньому місці. «Щоб зварити борщ у вашій новій квартирі, не потрібно зайвих рухів. На кухні в 5,6 м2 досить простягнути руку до будь-якого предмету — все поруч», — приблизно так рекламувалися мініатюрні хрущовки. Щоб визначити цю відстань «простягнутої руки», в хід ішов математичний розрахунок. Перед запуском будівництва інженери аналізували поведінку майбутніх мешканців і розраховували простір з огляду на ці дані. Наприклад, було встановлено, що для виходу з-за столу людині середньої статури потрібна відстань щонайменше 40 см (проміжок між стіною і столом).

Розсудлива економія дозволила жорстко раціоналізувати житловий простір: достатню площу кухні встановили рівною 5–6 м2, мінімальну ширину кімнати — 2,2 м, оптимальну висоту стель встановили на позначці в 2,5 м, а для комори визначили площу в 2 – 2,5 м2. Від сміттєпроводів, як і від ліфтів, відмовилися. Простір сходових клітин теж прораховувався: під час проєктування передбачали можливість розминутися при транспортуванні об’ємних предметів на кшталт меблів, а також винесенні домовини двома громадянами середньої комплекції.

Насправді заощадити все-таки вдалося, причому немало: порівняно зі сталінками на будівництво хрущовок витрачали на 30% менше. А що ж до тісноти, то далекі від ідеалу умови життя, як ми вже сказали, лаяти ніхто навіть не думав.

Фото: ua.news

Кінець ери хрущовок

Будівництво хрущовок продовжувалося майже 30 років, до 1985-го. Вирішення завдання з нейтралізації житлового дефіциту, поставленого на з’їзді ЦК в 1956 році, виявилося настільки ревним, що держава за темпами будівництва вийшла на перше місце в світі. Але на той момент підкреслювався тимчасовий статус споруджуваних будинків: за початковими планами, вони повинні були простояти до 80-х років, щоб передати естафету новим комплексам.

Низькі стелі, «паперові» стіни і перегородки, сумісні санвузли і прохідні кімнати, крихітні площі та можливість потрапити на верхні поверхи виключно на власних двох з часом все-таки дали про себе знати. У кінці 60-х хрущовки потрапили під серйозну критику, особливості планування стали частіше і більше слугувати приводом для жартів. Поступова відмова від спорудження таких будинків почалася в 1969 році, з виходом наказу ЦК КПРС і РМ СРСР «Про заходи з поліпшення якості житлово-громадського будівництва». Але повного фіаско хрущовки зазнали тільки в 80-х, коли їх повністю витіснили сучасні проєкти.

Фото: commons.com.ua

Київські хрущовки: коли і як п’ятиповерхівки заполонили столицю

До Першої світової війни в Києві проживало близько пів мільйона людей, а перед початком Другої — вже майже вдвічі більше. До настання останньої багатоквартирні будинки в столиці будувалися в основному в центрі, а їхніми мешканцями ставали переважно державні службовці та інші високопоставлені особи. Житлове питання було актуальним, але не настільки гострим, як після завершення Великої Вітчизняної. Оскільки впродовж бойових дій більше 20% житлового фонду було знищено, довелося йти на крайні заходи: норму житлової площі встановили в розмірі 6 «квадратів» на людину. На практиці це працювало так, що до власників квартир з надлишком площі підселяли тих, хто потребував житла (шляхом конфіскації кімнат). Масове спорудження будинків розгорнулося в столиці лише на початку 50-х, а головним інструментом для створення нових мікрорайонів стали… звичайно ж, хрущовки.

Першими київськими районами, відведеними під житлову забудову цегляними і панельними п’ятиповерхівками, стали Нивки, Чоколівка, а також частково Дарниця. Пізніше виросли нові масиви в обличчі Відрадного, Сирцю, Борщагівки, Русанівки. У 60-ті роки хрущовки відзначилися в районі Дарницької (Ленінградської) площі. Знайшлося «народному» житлу місце і в центрі — дружні ряди будинків, схожих один на одного наче близнюки, простягнулися вздовж вулиці Бойчука (Кіквідзе).

Наразі в житловому фонді Києва зареєстровано 3055 будівель, що відносяться до категорії хрущовок. А це, на хвилинку, більше 200 000 квартир. Незважаючи на пенсійний вік споруд, люди продовжують в них жити і як можуть борються за «здоров’я» будинків. Питання реновації старих хрущовок час від часу виринає в стрічках новин, проте рішення ще не визріло. З одного боку, будівлі розміняли вже далеко не перший десяток років і не проти поступитися дорогою сучасним висоткам, особливо з урахуванням нестачі вільних ділянок під забудову. Та з іншого — такі витрати непід’ємні для міського бюджету, і навіть якщо в гру ввійдуть забудовники, чи всіх власників квартир влаштують умови «великого переселення» — питання не меншого масштабу і важливості…